Через віки з любов’ю

Мета:ознайомити учнів з цікавими сторінками життя видатних людей; розвивати творчі здібності, почуття прекрасного; виховувати ставлення до кохання як до найвищого блага, здатність до самопожертви .

"Балада про кохання" В.Висоцького у виконанні учня.

ВЕДУЧИЙ. Ми з вами маємо чудову нагоду помандрувати країною любові, поблукати вулицями великого щастя.
ВЕДУЧА. Адже сьогодні – свято любові, свято найкращого почуття, яке окрилює, дає сили і натхнення, радість і захоплення. І завдячуючи якому продовжується життя на землі.
ВЕДУЧИЙ. Кохання – це не тільки почуття людяності й шляхетності. Воно має в собі дуже велику силу.
ВЕДУЧА. Кохання – це святе почуття, яке заслуговує на свій день, на своє свято. І ось таке свято є, є такий день. Він відзначається з особливою серйозністю майже по всьому світу 14 лютого..

Все начинается с любви.

Твердят:

"В начале
было
слово".
А я провозглашаю снова:
все начинается
с любви!

Все начинается с любви:
и озаренье,
и работа,
глаза цветов,
глаза ребенка -
все начинается с любви.

Все начинается с любви.
С любви!
Я это точно знаю.
Все,
даже ненависть -
родная
и вечная
сестра любви.

Все начинается в любви:
мечта и страх,
вино и порох.
Трагедия,
тоска
и подвиг -
все начинается с любви.

Весна шепнет тебе:
"Живи".
И ты от шепота качнешься.
И выпрямишься.
И начнешься.
Все начинаетсяс любви!

 ВЕДУЧИЙАнгели назвали це почуття небесною відрадою, 

Диявол — великою мукою, 
ВЕДУЧА А люди дали йому назву КОХАННЯ. 
(Запалює свічку). 
Читець 
Немає в душі й у серці світу, 
І хто кохання у душі не має, 
Той щастя вже ніколи не зазнає! 
Сьогодні я запалюю цю свічку, 
Бо відчуваю силу таємничу. 
Гори, вогонь, на честь великого надбання, 
Що в світі називається КОХАННЯМ!                                                                    ВЕДУЧИЙ: Важко встановити, коли на землі з'явилося  кохання. Воно існує стільки ж часу, скільки існують люди.
ВЕДУЧА: Так що ж таке кохання? Яке воно, як відрізнити його від усіляких «копій» і «підробок»?
ВЕДУЧИЙ: Кохання - це, мабуть, самий високий плід на дереві людських почуттів.
ВЕДУЧА: Любов - це відчуття почуттів іншої людини, відчуття його відчуттів. Це те саме злиття душ, якому тисячі років дивуються люди.
ВЕДУЧИЙ: Кохання - завжди потрясіння, відкриття вулканічних почуттів, яка криється в нас.
ВЕДУЧА: У кожного з нас кохання таке, який він сам. У глибокого і кохання глибоке, у дрібного - дрібне.
ВЕДУЧИЙ: Втім, дрібне кохання - це не кохання, а більш слабке почуття, закоханість, потяг.
ВЕДУЧА: Любов - це талант почуттів. Це творчість щастя, творчість добра, радості, цікавого життя.
ВЕДУЧИЙ: Тема кохання невичерпна у літературі та мистецтві, бо саме це почуття вічно і нетлінно, завжди нове і неповторно для кожної людини.
ВЕДУЧА: Отже, ще раз про любов.
(Звучить музика М Леграна з к / ф «Шербурзькі парасольки», оркестр П. Моріа.)

1. На долонях я ніжно тримаю

Серце друга, аби не зронить.
Знаю я, - за любов не карають,
За любов починають любить.

 (Під мелодію пісні «Хлопці кучеряві, не ходіть до нас» розгортаються дії п’єси «Ніч перед Різдвом».)
Оксана. Что людям вздумалось расславлять, что я хороша? Разве черные брови и очи мои так хороши, что уже равных им нет и на свете? Что тут хорошего в этом вздернутом кверху носе? И в щеках? И в губах? Будто хороши мои черные косы? Ух! Их можно испугаться вечером, они, как длинные змеи обвились вокруг моей головы! Я вижу теперь, что я совсем не хороша. Нет! Хороша я! Ах, как хороша! Чудо! Какую радость принесу я тому, кого буду женою! Как будет любоваться мною мой муж! Он не вспомнит себя! Он зацелует меня насмерть!
Кузнец. Чудная девка! Сейчас стоит, глядясь в зеркало, и не наглядится, и еще и хвалит себя вслух!
Оксана. Да, парубки, вам ли я чета! Вы поглядите на меня, как я плавно выступаю, уменя сорочка шита красным шелком. А какие ленты на голове! (повернулась и увидела Вакулу.Вскрикнула и сурово остановилась перед ним.)Зачем ты пришел сюда? Разве хочется, чтобы выгнала за дверь лопатою?
Кузнец. Не сердись на меня, мое серденько. Позволь хоть поговорить, хоть поглядеть на тебя.
Оксана. Кто же тебе запрещает, говори и гляди! (Села на лавку.)
Кузнец. Позволь и мне сесть возле тебя!
Оксана. Садись!
Кузнец. Чудная, ненаглядная Оксана, позволь мне поцеловать тебя! (Вакула прижал ее к себе, намереваясь поцеловать, но Оксана отклонила свои щеки и оттолкнула его.)

Оксана. Чего тебе еще хочется?
Кузнец. Не любишь ты меня, а я тебя люблю, так люблю, как ни один человек на свете не любил и не будет никогда любить.
Оксана. Любишь, говоришь? Что ж, выйду за тебя замуж, если ты, кузнец Вакула, принесешь те самые черевички, которые носит царица!
Кузнец. Смейся, смейся Оксана! А я достану тебе черевички, которые носит сама царица, или ты меня больше не увидишь! Прощай! (Выбегает.Оксана пытается догнать его.)
Оксана. Вакула! Ну что я наделала, глупая. Я ведь сама люблю его!

ВЕДУЧИЙ. Именно в этот день звучат самые страстные и самые искренние призна­ния в любви.

Среди миров, в мерцании светил
Одной Звезды я повторяю имя...
Не потому, что я Её любил,
А потому, что я томлюсь с другими.

И если мне сомненье тяжело,
Я у Неё одной ищу ответа,
Не потому, что от Неё светло,
А потому, что с Ней не надо света. (И.Анненский.)

ВЕДУЧА. 
Спини мене, отямся і отям,
Така любов буває раз в ніколи.
Вона ж промчить над зламаним життям,
За нею будуть бігти видноколи.
Вона ж порве нам спокій до струни,
Вона ж слова поспалює вустами.
Спини мене, спини і схамени,
Ще поки можу думати востаннє.
Ще поки можу, але вже не можу,
Настала черга й на мою зорю.
Чи біля тебе душу відморожу,
Чи біля тебе полум'ям згорю.
(Л.Костенко.)

ВЕДУЧА. Я думаю, любов - це подарунок неба. Любов не може бути щасливою або нещасливою, тому що навіть нерозділене кохання робить людину духовно багатим, вдячним і красивим.
ВЕДУЧИЙ.Я і в думці обняти тебе не посмію,
А не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.
Навіть в снах я боюся торкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала
(В.Симчненко.)

ВЕДУЧА. А хто з нас не захоплюється чарівним словом поезії про кохання! Під загадковим мерехтінням зірок не мріє її читати найближчій коханій людині!

Я люблю тебе, друже, за те,
Що в очах твоїх  море синіє,
Що в очах твоїх сонце цвіте, 
Мою душу голубить і гріє.
За волосся твоє золоте.
За чоло молоде і відкрите.
Я люблю тебе. Друже, за те,
Що не можу тебе не любити.

Справжня любов ніколи не закінчується швидко. І навіть якщо ми бачимо у коханій людині якийсь недолік. То кохаючи, все прощаємо.

Ведучий: Іноді кохання переживає людину і залишається яскравим прикладом для нащадківна віки: любов Ехнатона і Нефертіті, Данте і Беатріче, Петрарки і Лаури. Про кохання багато написано, про нього складають трактати і поеми, пишуть романи та вірші. І будуть писати про це почуття завжди, поки живе людина на землі, поки б’ється її серце.

Пісня із опери  «Юнона і Авось».

Ведуча . Всемирноизвестная поэма«Юнона и Авось»   была написана, как сейчас принято говорить «на основе реальных событий».  Николай Резанов, русский офицер, руководитель первой кругосветной экспедиции, отплыл в Калифорнию в 1806 году, чтобы пополнить продовольственные запасы для русской колонии на Аляске. В Сан-Франциско он встретил Кончиту Аргуэльо, . Они полюбили друг друга и обручились. Но Резанов, по долгу службы, вынужден был отбыть  ко двору императора ,  где хотел  получить разрешение женится на католичке. Но в дороге заболел  и умер в Красноярске, так и никогда не вернувшись к своей возлюбленной. Резанову при встрече с Кончитой было 42 года, девушке  16 . .

Невеста  поверила в известие о смерти любимого лишь через 35 лет, после чего постриглась в монашки и приняла обет молчания. Ушла из жизни она в 1857 году, прожив в монастыре почти два десятка лет.

Ведучий. Так хочеться вірити в кохання,  непідвладне часу і злим поворотам долі, хочеться  шукати прикладів в історії, літературі, найближчому оточенні.  Ми розповімо вам історію кохання, яке розвивалось на тлі порівняно недавньої, такої непростої історії нашої країни. 
Ведуча .Свою майбутню дружину – Ірину Павлівну Пустосміх – Іван Коваленко зустрів, ще будучи студентом. Вони одружилися  на другому курсі університету в 1939 році  і  прожили своє спільне життя у злагоді й любові до самої смерті поета. Вони рідко святкували день свого одруження, але завжди – день першого побачення.
Ведучий. Двом люблячим  сердям   судилася довга розлука, бо поет довгі роки перебував в уральських таборах, тяжко хворів. Здається, вже не залишається сил, щоб вижити. Але є те, що тримає його на світі. Це – листи дружини. Кожного дня Ірина Коваленко пише чоловікові … Жоден із політв’язнів не отримував такої кількості листів, .

Ведуча.А  ще були побачення – один день на рік… Побачення, коли лік іде на хвилини, і нема часу для сну, бо треба наговоритися, відновити в реальності коханий образ, який так часто спливав в уяві…
Після побачення поет Іван Коваленко пише освідчення. Освідчення в коханні  після 35 років подружнього життя: 

Люблю тебе всяку: і праведну, й грішну,
Сумну і веселу, холодну і ніжну,
        У радості й гніві, у сміху й скорботі,
        В годину розваги, в буденній роботі.

Люблю тебе завжди, щодня, щохвилини,
Усю до останку, усю до краплини –
        Лице твоє, губи, і очі, і руки,
        Люблю без вагання, до болі, до муки.

Люблю безрозсудно, без думи, без тями,
До днів найостанніх, до смерті, до ями.
        До Суду Страшного, до згину планети,
        Люблю божевільно, як люблять поети!

Ношу тебе в думці, у серці, у слові,
Єдину, що варта такої любові,
        Якої ніколи не знали ще люди,
        Якої у Всесвіті більше не буде,
З такої любові, з такого горіння 
Бог світу всього починав сотворіння.

.  ВЕДУЧИЙ.  Як же потрібно було кохати чоловіків, вірити їм, щоб подолати всі випробування і до кінця залишитися палкими дружинами і відданими подругами. 
Читець 
ВЕРНОСТЬ 
Я могу тебя очень ждать, 
Долго-долго и верно-верно, 
И ночами могу не спать — 
Год, и два, и всю жизнь, наверно. 
Пусть листочки календаря 
Облетят, как листва у сада, 
Только знать бы, что всё не зря, 
Что тебе это вправду надо! 
Я могу за тобой идти 
По чащобам и перелазам, 
По пескам, без дорог почти, 
По горам, по любому пути, 
Где и черт не бывал ни разу. 
Всё пройду, никого не коря, 
Одолею любые тревоги, 
Только знать бы, что всё не зря, 
Что потом не предашь в дороге. 
Я могу для тебя отдать 
Всё, что есть у меня и будет. 
Я могу за тебя принять 
Горечь злейших на свете судеб. 
Буду счастьем считать, даря 
Целый мир тебе ежечасно

 Только знать бы, что всё не зря, 
Что люблю тебя не напрасно! 

ВЕДУЧА . Листи коханій жінці... Десятки невеликих аркушів. Час торкнув їх жовтизною. Та живий трепет живого почуття примушує відступити час. Ніжні, дитинно-розгубленні, урочисті й клятвені — юні, зовсім юні слова юної душі:                                                                       «Сонечко моє заповітне, світло моє нескінченне...
Моє життя, коли тебе нема зі мною, безбарвне, сіреньке і нудне. Без тебе — немає мене. Так я люблю і жалію тебе, кохана, що твій біль — мій біль, твої сльози — мої сльози, твоя радість — моя радість. Мені нескінченно дорога кожна твоя клітина, все, з чого ти,— живе в мені...
Моє серце б’ється лише для тебе. Іншої радості мені немає, як дарувати радість тобі, бачити, як щасливо сяють сині озера твоїх очей...
Душа моя рідна, навіки любима! Без тебе мої думки, як голі дерева, як торішнє листя під снігом...
Для мене всі пісні інших поетів про любов звучать як пісні про тебе і з ними зливаються мої пісні, які живуть лише тобою...».
ВЕДУЧИЙ. Ці рядки писав не юнак, їх писав уже відомий український поет Володимир Сосюра своїй дружині Марії на тридцять третьому році спільного життя. Володимиру Миколайовичу — 66, Марії Гаврилівні — 54.
Учень (сидячи за столом, пише листа) «... В мої роки я, як юнак, люблю тебе... Моє серце заледеніло без тебе і смислу нема в житті без тебе. Ти все навколо мене і в мені зігріваєш, як весняний теплий вітер. Дивно і недивно, що пишу тобі, як молодій дівчині. Але в моїх закоханих очах ти завжди будеш молодою».
В останньому листі до дружини 04.03.64 поет писав: «У мене так багато для тебе слів-алмазів, слів-квітів. Мені хочеться засипати ними тебе, зацілувати ними тебе, щоб ти вічно жила в моїх піснях, щоб люди брали приклад з нашої любові, а не з наших помилок. До зустрічі, любове моя

. ВЕДУЧА .Кохання духовно збагачує людину. І не дай, Боже, кохати такій людині бідного духовно. Адже, гуляючи нічним містом чи селом, закохані, самі того не розуміючи, вчаться бачити, розуміти, чути прекрасне, те, чого вдень не почуєш, не побачиш. 
Ніч зачарувала всіх. Притихли і закохані, не хочуть і не можуть порушити словом чи жестом цю незвичайну тишу. Ось зірка впала з неба і пройшла крізь їхні серця. На щастя... 
А ось розмовляють двоє. Про що?
 
Виходить пара на фоні музики. 
— Смотри, как дышит эта ночь. Звезда, уставшая светить, упала, обожгла плечо. 
—Чо? 
— Смотри, как вкрадчивый туман прижался к молодой воде? 
— Где? 
— Он полночью поклялся. Он взял в свидетели луну. 
— Ну?! 
— Они сейчас уйдут в песок, туда, где не видать ни зги. И, ощутив побег реки, в беспамятстве забьется ерш! 
— Врешь! 
— Да нет, я говорю тебе, что столько тайн хранит земля, березы, ивы и ольха... а сколько музыки в ветвях, в предутреннем дрожанье рос! 
— Брось! 
— Да погоди! Почувствуй ночь, крадущийся полет совы, сопенье медленных лосих... 
— Псих! 
— Послушай, разве можно так прожить и не узнать весны, прожить и не понять любви. 
-Ага.
ведучий. Ми живемо один лиш один раз, пам’ятаймо про це завжди. Тож кожен крок у житті обдумай, виваж, зрозумій себе і того, хто поряд. Спочатку зрозумій себе і для себе — що таке добро і зло, краса й потворність, любов і ненависть, добропорядність і заздрість, радість, і смуток, надія і розпач .                                                                                                  .Ведуча.Задумайся над цим і тоді зовсім по-іншому оціниш і кохання. Це не буде лише звичайний потяг до протилежної статі. Шукатимеш у коханні, шлюбі чогось більшого, ніж тільки сексуального співжиття і фізичного задоволення, шукатимеш у коханні тих духовних зв’язків, що дають право і через двадцять, тридцять і більше років спільного життя дивитись один на одного закоханими очима, освідчуватись як уперше. 

Притча про любов  (відео).                                                                                                              ведучий.  Що значить кохати? Єдиної відповіді нема, але у всі часи кохати — це значить прагнути добра тому, кого кохаєш, без жодної вигоди, дарувати себе, щоб став щасливим твій обранець. 
Читець 
Вона прийшла непрохана й неждана 
І я її зустріти не зумів. 
Вона до мене випливла з туману 
Моїх юнацьких несміливих снів. 
Вона прийшла заквітчана і мила 
І руки лагідно до мене простягла, 
І так чарівно кликала й манила, 
Такою ніжною і доброю була. 
І я не чув, як жайвір в небі тане, 
Кого остерігає з висоти... 
Прийшла любов непрохана и неждана — 
Ну як мені за нею не піти? 

 ведуча. Юність, чарівна юність! Коли пристрасть ще не зрозуміли, коли рука тремтить, раптом доторкнувшись до руки подруги. Що може бути краще від цього почуття?! 

Юнак і дівчина. 
І зорі, і каштани. 
Рука в руці — і дужче серця стук. 
Оті лишив би в світі я кайдани, 
Кайдани, сплетених Любов’ю рук. 

 ведучий. Як народжується кохання? З першим поглядом? З посмішкою? З першим вальсом? Ніхто цього не знає достеменно. Та воно приходить до кожного із нас. Коли ж? Не скаже ніхто. І все ж, чекаймо свого кохання, воно прийде неодмінно, готуймо душі до нього... 

 ведучА. Кохання — то тільки дарунки іншому чи іншій, то самопожертва без права вимагати для себе, тільки тоді воно обдарує тебе щастям. 
Кохання — то вічна людська краса, то вічне людське добро.  
Нo ведь чувства тем и хороши, 
Что горят красиво, гордо, смело, 
Пусть любовь начнется, но не с тела, 
А с души, вы слышите, с души! 

 ведучий.
Потреба кожної живої істоти в любові і ласці безмежна. Тож даруймо їх своїм найближчим і найдорожчим людям! Учімося любити! Читаймо вірші про любов! І не тільки вірші. Повірмо, що можна любити довго-довго, все життя одну людину, вірно-вірно, відкриваймо і в собі, і в інших все найкраще. 
Я НЕ МОГУ БЕЗ ТЕБЯ ЖИТЬ 
Я не могу без тебя жить! 
Мне и в дожди без тебя — сушь, 
Мне и в жару без тебя — стыть, 
Мне без тебя и Москва — глушь. 
Мне без тебя каждый час — с год 
Если бы время мельчить, дробя! 
Мне даже синий небесный свод 
Кажется каменным без тебя. 
Я ничего не хочу знать — 
Слабость друзей, силу врагов. 
Я ничего не хочу ждать, 
Кроме твоих долгожданных шагов. 
Н. Асеев 
Оттого, что я жить без тебя не могу, 
Я пишу твое имя лучом на снегу. 
На граните скалы, 
На холсте высоты, 
В каждом промельке света 
Мне кажешься ты. 
Я цветами пишу, 
Ты ведь любишь цветы, 
Это все для тебя, 
Это ты, это ты, 
Вот мелькнул в небосводе 
Просвет голубой. 
Это небо опять улыбнулось тобой. 
Ты всегда, ты везде, 
Ты во всем на земле 
На снегу, на Земле: 
На траве и во мгле. 
Я спешу к тебе, 
Сердцем крича на бегу: 
Не могу без тебя! 
Не могу! 
Не могу! 
Сергей Островой 

 ведуча. Ми бажаємо всім завжди бути закоханими й оберігати свої почуття! Говоріть красиві слова не тільки 8 Березня і 14 лютого.                                                                                 ведучий. Даруйте посмішку щодня всім, і тоді світ стане кращим, а ви добрішими. Щасти вам! На все добре.